«Гаос думок, місто для геїв»

    Україні дуже необхідно місто для геїв.

    Саме для геїв, бо лесбійок і бісексуалок – не тільки сприймає, а й визнає «високо естетичними» їх поцілунки на людях, або чіпання перед усіма цицьок одне одної, лизання вуха одне одній, і так далі. Їм осуду – у нас немає. І це не просто, моя думка. Наше суспільство, жіночими поцілунками – нікого не дивуєш, та й – бити лесбійок, – ні в кого – рука не підніметься.  

    Сучасна «свинська» українська політика, призвела до  збільшення гомофонних настроїв у суспільстві. Хлопець із довгим, або фарбованим волоссям, може бути індефікований як мерзенний гей і забитий  у підворотні, чи ще гірше – зґвалтований бидлом. У чиїх рядах, майже кожен 5-6-й є сам латентним геєм чи бісексуалом.  

    Усе більше Україна стає схожа на жахливу Росію, яку я бачив роки тому. Бо у нас ментально немає расизму, і настільки жахливих фобій, як у них.  І так далі. Це можна побачити на прикладі Західної України, де усе нове або креативне, сприймається із цікавістю, а не осудом, і чим дуж на Схід – тим більше фобій та упередженого ставлення, дискримінації. Не кажучи вже про безкультурність. Навіть якщо щось комусь недовподоби, – інтелигентна людина змовчить, поважаючи права та вибір іншою людини. Тим більш, якщо ця людина, нічого поганого не робить.

    Бо як можна робити щось погане, лише своїм існуванням? Це риторичне питання. Давайте, осудимо і Природу: навіщо вона така різноманітна? Нащо воно треба? Нейрорізноманітність? безцінність індивідуальності? Навіщо? Для того, щоб дихати, для того, щоб бачити, для того – щоб відчувати, осягати цей Всесвіт через кожного «себе», щоб зрозуміти в цілому «нас», як Людську расу, як людську Цивілізацію, істот, які мають внутрішній духовний Світ, який може творити і міняти Увесь Всесвіт! Гармонія – у різноманітності, і я, – цим живу, я – за це борюсь і буду відстоювати, захичати цей фундамент Природи, як саму основу, на якій тримається Життя...

       Я пишу це, бо можливо, скоро мене можуть або скалічити, або вбити, за те, що я  не підлягаю під їх модель «ментальної нормальності». Але здаватися я не буду. Сподіваюсь буду ще довго жити і набридати суспільству своєю «особистою думкою». А як без цього? – Ніяк інакше.

       Я не буду на себе вдягати вовчу шкуру, як завелось.

       Бо люди, які вважають мене, тим, на кого щось чи хтось вплинув – помиляються. На мене увесь час впливав лише я, а не цей світ, – бо він мене сам не сприймає та відторгає. Тільки природа – та, що нікого не відторгає. Я люблю Природу, а не людську Цивілізацію. І люблю Бога, який створив такий неймовірний механізм, – приклад для нас у всьому: у відносинах, у різноманітності, співпраці (симбіозу), навіть у людяності, – бо тварини ніколи не вбивають один одного за гроші. Тільки люди керуються злом… бажанням мати гроші, інстинктами, набагато жорстокішими ніж у тварин, – бо людям у цьому Світі, дане інше призначення – мислити, думати, творити, а не нищити. Розуміння цього, повинно дати й тим людям, логічне завершення думки, що я: розвинена особистість, яка сама створила та виховала себе. Що такі люди як я, – не фріки. А саме ті, хто розбив свої кайдани, і пропонує Свободу усім, – бо це свійжи подих вітру!

        Що я, не суспільна проститутка, яка дає гвавтувати свою думку кожній іншій думці.

        У мене є: своє серце, свій мозок, своя душа та совість, але у цьому девіантному оточенні – мене сприймають як НЛО. Я занадто правильний для одних, і занадто ненормальний, для інших. При тому, настільки гармонічно, і усіма разом, навіть не зважаючи на різницю між гопстоповськими ознаками, чи хіпстерськими ознаками, – що свідчить – одні люди, яке б шмаття не носили на тілі. Проблема зараз у іншому, у тому, про що я писав вище... – проституція Душі.

       Мені набридла ця проституція, що квітне у суспільстві, – проституція своєї :душі, свого я, та думки. Слабке підгинання, ховання у натовпі. Краще вже самотність. Бо Самотність – якість Сильних.  Слабкі завжди туляться до натовпу.  Уявіть у цей момент скелелаза, який сам-один, підіймається на височенну гору. За ним жахливе урвище, у якому натовп людей, який засуджує його, і каже: ти божевільний! Але скелелаз підіймається на саму верхівку гори, а з ним, і ті, – що підіймалися із інших сторін. Вони на Вершині світу, завдяки своїй волі. Разом вони відкривають і п’ють шампанське, а пляшки – кидають у прірву, де їх будуть збирати «нормальні». Але що є «нормальність»? Я можу сказати словами Ренати Литвинової: «...Звичайно, я не сприймаю ніякої гомофобії, ніякої сегрегації, ніякого расизму, тому що це все ланки одного ланцюга. Коли ви відстоюєте своє право бути такими, які ви є, ви відстоюєте права всіх меншин і всіх людей, які несхожі на «нормальних». Норма для мене – найвище образа. Це моя думка». Норма – це огидно, – змушувати себе бути роботом, під штрих-кодом? Біотілом, для праці? Істотою, – яка живе і працює на Систему?.. без цінностей, – зазначу.

        Ви так легко віддаєтесь тому, що вам нав’язують, що і, мови про те, чи є у вас -  «власна думка»  – немає. І відповідь, – аналогічна суспільному стандарту.  Бо і Вас, – немає. У щоб ви не увібрались, як казав Буда, – вас не існує, – бо у душі, лиш порожнеча. Запитайте себе: « що саме ви бачети у оточуючих, – їх? чи лише вашу думку про них?». Це вжливо. Бо життя – це безкінечний пошук. Жили б люди Вічність – всеодно б шукали і мінялись, – Вічно.

        Ви лише те і робите, що роблять ваші друзі та оточення, потріскуючи зубами від страху, залишитись без «прихистку» своєї зграї. А чи дасть ваша зграя – вам прихисток? Я дам відповідь: тільки якщо заткнете своє «Я» – куди подалі. Що – більшість підлітків, зараз успішно і роблять, – коллективний мозок, коллективні емоції, та дії. Замість одного коммунізму, – прийшов інший, нажаль. Це дуже складне явище, хочу сказати, перед яким ми опинилися наразі.

       «Існуючи» у цьому пустельному середовищі, я позбавлений перспектив, бо моя совість не дає мені займатися суспільною проституцією, яка куди завгодно пролізе, не зважаючи ні на свою честь, ні совість, ні власне я – позбавили самі себе його. 

        Там де немає ідеалів, а є – лише гроші – ось це місце та стан, у якому мені доводиться жити день від дня…

         Саме у такий час і почали поставати гей-осередки, чи гіпі-культура у Америці та Європі. Бо геї хотіли залишатися геями, а гіпі – людьми, не відокремленими від Матері-Природи. Але це не було передбачено, для оточуючого суспільства. Ось і почали виникати гей-квартали, та навіть гей-міста, або поселення гіпі, якщо проводити аналогію.  

      Бо, – Особистості, – не будуть терпіти, постійного сполоху у курнику  та самі собі змайструють крила, щоб втекти.  

        Ми, в Україні, саме на цьому етапі. Бо є люди із принципами, і є покидьки – які цих принципів не мають, та таких більшість.  Відкритих геїв достатньо, як і людей із особистими життєвими позиціями, але політика наших свинських керманичів, та аінтелигентне суспільство, у якому століття винищували «Особистість», на генетичному рівні, вбиваючи усіх найрозумніших: вчителів, письменників, дисидентів, науковців – усе більше налаштовує «нарід» на те, щоб  він залишався бидлом, як ми і бачимо. Тенденції… І бидло це, вже не визначиш за зовнішньою ознакою, чи тим, що вони вам говорять, або за поведінкою, – нехай і обмежено сприймають це світ, наші можливості та свободи у ньому. Забагато мудаків! Гроші – зроблять з вас швидко цукерку, але свою Душу – сплекати можете – лише ви! Ніякі гроші!

        А я – Вільний! На моїх очах немає «візуальних лінз», я вже давно суджу людей лише за їх ділами, – бо тільки це каже, – чим саме керується людина – а саме, мозком, серцем, тим що ніжче поясу, тощо.  

       Наше українське суспільство – деградує. Але я, гей, – не хочу долучати себе до цих процесів. І я не «обчитався Ніцше», – ні. Я обчитався себе.  Бо зло, – було завжди, і як би воно не панувало, – добро, в кінці кінців, – перемагає. Я у це вірю і насправді так думаю. Це моя правда, і правда, для багатьох інших.  

       Можна трохи посудити людину і за реакцією на окремо вибраний фільм:   – Ти дивився кіно «Хмарний Атлас»?   – Да.   – І як тобі?   – Слишком закручен… Із трьох ліній сюжета, главних, нужно убрать четвертую  – она там ник чему. ( До довідки: у кіно «Хмарний Атлас» – 6 сюжетних ліній, які доповнюють одне одну,  довершуючи: минуле, сьогодення, та майбутнє – міняли на добре, та його можна змінити і зараз, не взираючи ні на що! ).  

    В останній час, у рос. мовного населення – все більше вбачаю нігелізм поведінки, і не тільки тому, що ті висловлюються матами, а малі дівчатка зграями курять попід вікнами російськомовних шкіл, слухаючи російський реп та клубняк. Бо інакше – їх деградовані мізки висловлюватися не можуть, ані вибирати щось окреме, від свого оточення – також. Країна, надзвичайно багата культурою, традицією, історією, під впливом русифікації, стала першою: підлітки тільки і курять, п'ють, приймають наркотики, які надзвичайно легко купити. Ми перші за розповсюдженям ВІЛ/СНІДу у Світі! Люди ведуть себе як кролики. І це, не через геїв. Тільки повний дурень, може сказати, що якась частка населення у кілька відсотків, – може бути винна у всьому. У всьому винна концепція «Вільного життя». О, ні! Тільки не думайте, що я проти Свободи!     

   Сумним є те, що перші вільні покоління підлітків 90-х, зрозуміло Свободу, як:  секс, наркотики, рок/реп та цигарки, – воно пішло, майже нічого не давши для розвитку Країни. А ті, що першими народились у Незалежній країні – підлітками, робили змогу змінити суспільство, дехто навіть цього і не помітив. Ламали його стереотипи!  Спам’ятайте емо-період, коли вулиці заполонили хлопці із довгим волоссям, у вузьких штанях, пропагуючи «свободу самовираження», «свободу емоцій, – вільне їх виявлення».  Це свій гіпі-період України, який згинув… його задавило суспільство.  Хлопці підстриглись, знайшли другий за кольором шнурок, і вдяглися в адідас. Це – нігілізм. Тільки но наше суспільство почало сприймати інші форми вираження, як усе згасло… залишились, – лише – найсміливіші, а більшість – пішли у підпілля, ставши частиною феномену «хікікоморі», бо як можна жити, у суспільстві, яке тебе ненавидить і чинить біль?       

   Усе згасло...     

   Як дитячі мрії, у дорослому, ні – «постсовєтскому»  світі. Саме цій темі присвячується мій вірш…  

   «Ми –  Діти – Цілого покоління»  

Ми діти, – заводських людей,
зпустошених минулим нашим.
Та це не знак, що ми ж так знову, там
колись, – пустошим душі всі, а кращим.

Ми вмієм мріяти і вірити у мрії,
І Мрії, мріють тоді з нами, тими
Хто народивсь в час інший, жаданий
Надії, та час, що не простить нас.

Але так складно підносити ідеали,
Коли батьки самі навчають нас нічому
Не мають Мрії, та не мають і бажання
Свободу давно бажану – гвалтують...

...за бажанням.

А ми, тепер згвалтовані й безправні
Сховались у душі, травмовані – каліки
І вам тепер – відповідати, знайте!..
Що не прийняли нас такими, як повинні.     

    Я втомився чекати на свободу та часи «правових стосунків» із людьми та державою. Я буду будувати, боротися за  власну. Та призивати до цього інших. Я не дам нікому на неї  посягати, чи утискувати. Я – як і робив, – буду вільно виражатись, пересуватись, і мати такі ж рівні права, як і у інших, відстоюючи це право. Навіть якщо не буду бачити чітко дорогу, чи то заклики неіснуючих героїв, – я буду триматись. І прошу – триматись і НЕздаватись інших.  

Предків не маєш? — Тож будь тепер сам собі предок.
Люди забули легенди? — Нову їм створи.
Втратили віру? — Кресли́ на скрижалях їм Кредо.
Щезли герої? — Меча тоді в руки бери.
Місто згоріло? — Споруджуй же заново мури.
що відкриває ніким ще не ходжений шлях.  

       Юрій Клен      

  Але, бодай хтось влаштує місто для геїв, у цій країні, я буду одним із перших, хто збере речі, за своєю спиною цей агресивний брутальний Яд… – суспільство деструктивного нігілізму, бо у  ньому – маленькі діти, розумніші за своїх батьків! Краще вже якесь відокремлене поселення, із вільною забудовою, та хоч якимось захистом внутрішнього світу, та вільним творчім самовираженням. Близькістю до природи, до більш духовного, не постіндустріального холодного світу.